Михай Тимошенко. Один человек — десятки талантов

© Mihai Tymoshenko
Каждий герой Журнала SFG неповторим и уникален. Но когда нам случается пообщаться с художником лично — это какой-то другой уровень, другое ощущение, другая история. В атмосферном и пейзажном Львове живет и работает потрясающе талантливый дизайнер и иллюстратор Михай Тимошенко. «Знаменитая», особенно в Украине, фамилия и немного неординарное имя сразу говорят о том, что история и род Михая берут начало где-то за ее пределами, но неразрывно связана с ней. Мы немного пообщались с художником, и он любезно согласился открыть нам несколько своих секретов, поделиться планами и просто рассказать о себе.
— Міхає, добрий день! Розкажіть, будь ласка, про себе. Як сталося, що народившись в Румунії Ви зараз мешкаєте і працюєте в Україні?
— Добрий день! Я не тільки народився в Румунії, я там жив 20 років, закінчив школу і ліцей. Я є громадянином Румунії. А в Україну я приїхав вчитися у Львівську Академію Мистецтв у 2000 році. Коротко історія така, у мене батько мав українське коріння, відповідно прізвище Тимошенко. Він не знав української мови, сам теж народився в Румунії. Я хотів навчатись в Бухаресті в Академії мистецтв, але провалив екзамени, відповідно запрацював другий план — вчитись в Україні. Українську не знав, але Тимошенко в паспорті допомогло мені пройти комісію по обміну студентів між Україною та Румунією. Перший контакт з українською мовою та культурою зробився через Українську діаспору, і до того мене долучив мій вчитель російської мови з ліцею, Віргілій Ріцько. Тепер я вже 15 років в Україні. Після Академії одружився і тепер живу та працюю тут. Але часто подорожую до Батьківщини та трохи по Європі.
— Порівнюючи мистецтво і взагалі ставлення до нього в цих двох країнах, які основні розбіжності, плюси та мінуси?
— Україна та Румунія дуже подібні. Можливо, через вплив комунізму, який в Румунії був довгий час. Відповідно, в різних періодах до мистецтва ставились по-різному. В сучасному часі, в Румунії з'явився шанс легше показати мистецтво в Європі та світі через вступ до ЄвроСоюзу. І багато сфер мистецтва відчули сильний розвиток. Наприклад, кіно та театральна сфера. Мій проект «Театр – Портрети» був зроблений під впливом цього розвитку і я презентував його в Румунії на величезному Міжнародному Театральному Фестивалі в місті Сібіу. Але взагалі все дуже подібне з Україною.
— На Вашому Behance профілі дуже багато чудових, соковитих, емоційних ілюстрацій. Це продукт на замовлення, чи некомерційні роботи?
— В більшості роботи на Behance були зроблені за короткий період і для себе, оскільки комерційні проекти нудні, до того ж я не можу їх показати, бо вони зі сфери реклами та мають комерційну таємницю. Багато працював як графічний дизайнер і робив афіші, логотипи, створив бренди та різні концепти календарів, флаєри, каталоги. Було весело, але водночас нудно.
© Mihai Tymoshenko
— На тому ж Behance багато ілюстрацій мають досить войовничій характер, на багатьох фотографіях присутня боротьба, зброя тощо. Звідкіля така тематика?
— На жаль зараз я сильно занятий та не можу ніяк поповнити роботи на Behance. І по суті це такий експеримент, який я робив для себе, тобто пробував свої сили, але трохи й орієнтовано на загальну аудиторію. По суті я завжди працював в інді ігрових проектах, а не на ААА ігри. Відповідно, роботи в портфоліо орієнтовані на ігровий ринок. І це не зовсім внутрішня боротьба чи реакція. Це в тренді, як говориться. Мені подобаються ігри, сам багато граю і читаю про них. Це недавнє захоплення і «небезпечне» :). Відповідно ілюстрації з бойовим характером зробив під впливом ігрової та кіно індустрії. А взагалі життя — це є по суті боротьба: за виживання, за ідею, за будь що. Життя будується саме по собі між добром і злом, які є в кожного з нас, і ми завжди сподіваємося, що добро перемагає.
— Перейдемо до Графічних романів. Як взагалі прийшла ідея зробити таку масштабну роботу? Чому саме Франко і саме «Герой поневолі»?
— Це довга історія!!! :) Насправді я захопився мистецтвом через комікси, а не навпаки. В дитинстві в Румунії якось я знайшов порваний на шматки комікс, який дуже сподобався. Я його склеїв скотчем. Потім по бібліотеках шукав інші комікси. Правда, було боляче мало таких книг, майже не було скоріше за все. Після румунської революції в 1989 стався маленький бум, і почали друкувати як румунських авторів так і іноземних. Найбільше французьких авторів та книг, журналів на зразок Pif & Hercules, Rahan, Lucky Luke т.д. Так само серія американських коміксів про Mickey та Donald. Але не пам'ятаю жодних коміксів про супер героїв. Може в нас на той час їх не сприймали. З часом почав колекціонувати графічні романи і назбирав їх не малу кількість, таких авторів як Gipi, Sergio Toppi, Tardi, Enki Bilal, Alberto Breccia, Enrique Breccia, Nicolas De Crécy, Frank Miller, Franz, Hermann, Horacio Altuna, Hugo Pratt, Jordi Bernet, Mike Mignola, Milo Manara, Moebius, Paulo Serpieri, Régis Loisel. Чому Франко, то так сталось. Хотів зробити графічну новелу про Україну, про Львів, і тут зустрівся з Кирилом Горішнім, який є співавтором та видавцем «Героя поневолі», який мав те саме бажання створити графічний роман. Він і запропонував Івана Франка та цей твір.
© Mihai Tymoshenko
© Mihai Tymoshenko
— Скільки часу ви витратили на створення цього графічного шедевру? Як створювали самі ілюстрації, базуючись лише на оригінальному тексті? Адже деталізація сюжетів ілюстрацій просто неймовірна!
— Робота розтягнулась на три роки, але це з багатьма перервами. Я завжди відповідаю на це питання так: вісім місяців інтенсивної роботи. І це тільки в вільного часу. Але можу і помилятись. Я не рахував 8 годин за робочий день. Переважно працюю 10-12 годин, а потім пару днів перерви. Що до деталізації, то я створив спеціальний стиль, що є характерним тільки для цього роману. Оскільки Львів дуже цікавий в архітектурному плані, ми хотіли показати якнайкраще цю скарбницю. Кирило сам історик і він мені давав усі потрібні матеріали, фотографії, грав'юри, а також адаптував текст, який не сильно відійшов від оригіналу.
— Чи плануєте продовжувати створювати щось на кшталт цієї роботи у майбутньому?
— Так, звичайно. По-перше зараз в розробці Том 2 і закінчення історії. Можливо, будуть ще якісь історії з тим самим персонажем, але це потрібно самим придумувати. І залежно від успіху проекту. Ще будемо друкувати два томи в одну книгу, можливо, на декількох мовах. Зараз працюємо над тим. Щодо інших проектів Графічних Романів, маю пару заморожених, які чекають на свою чергу :-)
© Mihai Tymoshenko
— Що взагалі надихає Вас на творчість? Чи існують якісь митці сучасності, котрих Ви шануєте, або минулого, яких Ви можете назвати своїми творчими наставниками?
— Так, багато що надихає. І в різного віку інші митці. І в кожній мистецькій галузі маю список різних художників. По Графічних Новелах я розказав трохи вище. По концепт арту, що ближче до моєї професійної діяльності, теж маю окремий список. Серед таких масштабних та відомих митців люблю епоху Ренесансу, особливо Мікеланджело Буонарроті. І ще люблю театр та кіно, там довжезний список улюблених режисерів та акторів. Серед сучасних рисувальщиків ілюстраторів то є Kim Jung Gi. Зустрились випадково минулого року в Брюсселі та мінялись книгами.
© Mihai Tymoshenko
— Які інструменти ви використовуєте як митець? Найулюбленіший софт або техніка?
— Якщо чесно, то я попав між двома поколіннями. Між класичних матеріялів та комп’ютерних технологій. І як раз між цими двома течіями я почав ламатись. Ще не встиг заволодіти до кінця класичними матеріялами: акварель, туш, станкова графіка, живопис, акриль і т.д, то вже сидів за комп’ютером і міняв на графічний редактор. В 1999, коли виступив в Академії Мистецтв, вибрав графіку через відсутність грошей. В Румунії вчився на живопис, і думав, що як вища освіта буде графіка — зекономлю на полотна та олійні фарби, і буду малювати на папері олівцем та тушшю, що значно дешевше. В кінці зупинився перед комп’ютером і Photoshop.
— У нашому листуванні заздалегідь Ви натякнули на участь у розробці відео-гри Counter Jour, яка отримала дуже багато високих відзнак у 2011. Розкажіть, як Ви потрапили в цей проект, та чим цікавим він запамятався Вам, як художнику.
— Графічні Новели — це більше хоббі, а моя основна робота — концепт художник. І встиг попрацювати в багатьох проектах. В 2010 році разом з програмістом-девелопером гри Contre Jour, ми працювали над двома проектами. І там я попросив зробити по фізиці шнурок, який звисає. Так просто випадково він об'єднав кінчики шнурка і вийшла темна пляма, якою можна рухати. Це і була основна ідея гри Contre Jour. І закрили тих два попередні проекти і зробили одну з самих успішних українських мобільних ігор. Нас було на час розробки тільки двоє. Сам програміст-девелопер фінансував роботу та просував проект. Я займався розробкою, концептами та артами, UI, та придумав такого чудового одноокого героя. Моя робота тривала 2,5-3 місяці, і потім розбіглись. Я заробив більше досвіду та репутації, ніж грошей. Жодної винагороди, диплому чи медалі, отримані по Арту, до мене не потрапили :-)
Пізніше разом з іншим програмістом, Петром Шмігельським, заснували Інді Студію, яка не так давно пустила перший проект Cardinal Land. В розробці ще багато нових цікаві проектів, але вони потребують ще багато зусиль та роботи.
— Розкажіть, будь ласка, про проект Theatre-Portraits. Як Ви обирали героїв, на що спиралися при ілюструванні геніїв театрального мистецтва?
— По-перше, я сам мав свою аматорську театральну студію. Заснував її в студентські роки, ще на третьому курсі, в далекому 2003 році. Називалась спочатку Театр «Клітка», тоді нас будо 10-15 ентузіастів. Я був режисером, актором, сценаристом і ментором. За кілька років переназвав на «Tymoshenko Mime Theatre», коли над проектом вже працював тільки я і моя дружина. Нажаль, після багатьох років існування я не міг вже тим займатись. І боляче і приємно згадати ті часи: скільки енергії, наївності та мрій в одному місці. І любов до театру, і всі знання отримані там, змусили мене переходити в інший візуальний простір, і так зробив виставку улюблених авторів театрального простору. Так само щороку відвідуємо театральні фестивалі і ненаситно смакуємо цей вид мистецтва. Може ще колись повернусь до цього.
© Mihai Tymoshenko
— Трошки відхилившись від творчості взагалі, скажіть, будь ласка, чи не плануєте Ви повертатися до Румунії, адже Україна вже майже вважає Вас своїм генієм нашого часу :-)
— Не знаю, як мене Україна вважає. Трохи небезпечно назвати себе генієм, і навіть як пару разів таке про мене так писали, то мене це лякало. Я думаю, що ще багато маю що показати та зробити та досягнути, перед тим як мене так назвати. Я ще не перестав вчитись, світ зараз швидко змінюється, то я стараюсь бути в ритмі. В Україні я українізувався, одружився на українці та маємо двох дівчат українок. Я тут вже 16 років, виживав як студент, і виживаю як художник. Багато проектів, планів, мрій не можливо тут здійснити без мінімального капіталу і розуміння людей, однодумців, підтримки. Відповідно, багато нереалізованих речей та закритих проектів. Чи повернусь я до Румунії — не знаю, але я румунське громадянство бережу.
— І на останок, скажіть будь ласка, що б Ви, митець з великої літери, власник багатьох премій та нагород, ведучій воркшопів, побажали українськім митцям-початківцям?
— Працювати, творити, любити, жити. Не переставати вчитись та дивувати себе. Чим раніше це зробити — тим краще. Час не чекає.
© Mihai Tymoshenko
Таким образом, будучи абсолютно, на первый взгляд, обычным человеком, Михай создает уникальные проекты, каждый из которых получает частичку души самого автора и несомненно поражает каждого зрителя.
Редакция Журнала SFG благодарит Михая за интервью, а всех, кто заинтересовался его творчеством мы напоследок побалуем еще парой ссылок:
Про «Героя поневолі»;
А также очень много интересного на канале Михая в YouTube.