У далеку давнину на теренах Київської Русі жив-був собі люд. Називав себе цей люд слов’янами. Доречі, і зараз так зветься. І були то наші пращури.

Мав цей люд тісний та глибокий зв’язок з природою. Вірував в її силу, поклонявся матері-землі та всьому живому на ній. Мав у своїй вірі багатьох богів, кожен з яких відповідав за окремі стихії та мав окрему значимість. Перун — володар блискавок та грому; Хорс дарував схід і захід сонця; Ярило відповідав за врожай; Стрибог — керував вітрами. Та це далеко не всі боги, яких вшановував слав’янський люд. Звалося то язичництвом.

На той час правив землями Київської Русі князь Володимир Святославич або Володимир Великий, князь Київський, хреститель Русі. Вкняжився він у Києві у 980 році і правив маючи на меті великі та світлі зміни для свого народу.

Шанував та поважав люд свого великого Князя, хоча досконально це не відомо. Спочатку Володимир ужив заходів щодо реформи культу богів. Створив капище і поставив там шістьох основних богів. Простояв цей храм-капище вісім років. То була так звана остання хвиля язичництва. В ті часи світом поширювалася єдині релігії — християнсво, юдаїзм, мусульманство. Язичництво стало таким собі гальмом для зовнішньої політики держави та її розвитку.

Володимир намагався об’єднати усіх ідолів в єдиного бога Перуна. Це могло значно зміцнити його княжу владу, зробивши Володимира вищим правителем, а не просто першим серед рівних. Але ця спроба не вдалася князеві. Мусульмантво не підходило Володимиру, бо забороняло вживати будь-які хмільні напої. Тоді Володимир разом з оточенням обрав православ’я. Сталося це в 988-мому році.

Частково цьому сприяло захоплення Володимира візантійською царівною Анною. Візантія, створена під час розподілу Римської імперії, наслідувала християнство. Вона геть відмовлялася видати Анну за язичника. Тож наш князь прийняв християтнство, а після оженився на Анні.

І слідом за Володимиром, 28 липня того ж року, всі городяни приймали хрещення у водах Дніпра в присутності новоспеченої дружини князя. Не відразу, але з часами обжилося християнство по всій території держави.

Чи то велике кохання до Анни, чи то обдуманний політичний вибір князя — нам це не відомо. І спитати нема в кого. Але з того часу Київська Русь стала об’єднаною державою і отримала, дружні зв’язки, які сприяли її подальшому зовнішньому розвитку.